Нащо факінг віртуальність? Втікати від факінг реальність.

Презентація поетичної книги Ігора Померанцева "КГБ та інші",


Ігор Померанцев – поет, перекладач, радіодраматург. Народився 1948 року в Саратові. Закінчив університет за спеціальністю «Романо-німецька філологія» в Чернівцях. Після закінчення університету вчителював у карпатському селі, потім працював перекладачем у патентному бюро в Києві. Літературний дебют – на початку 70-х років у журналі «Смена». З 1978 р. в еміграції. Ігор Померанцев – редактор культурологічного журналу «Поверх барьеров», «Особисту думку» регулярно висловлює в часописі «Український тиждень», також працює на радіо «Свобода».

Дуже важливо, щоб цей голос почав лунати в наших теперішніх дискусіях та геокультурних розбірках. Хоча, можливо, саме він, голос, той, котрий звучить на «Свободі», перепрошую, на свободі, у них якось і присутній. Але нам дуже потрібен Померанцев як текст, як письмо, як те, що читають очима. Він надзвичайно рідкісний тип російського письменника – з тих, які винятково чутливо сприймають, винятково добре знають і – як виявляється – люблять українську культуру. Гаразд, ніякий він не «надзвичайно рідкісний тип» – просто він такий один, от і все. Ні, дешевих підлабузників з російського боку в нашої культури, може, й вистачає. Але таких, як він – наскрізь і щиро перейнятих її «проклятими питаннями» – уважних інтерпретаторів немає зовсім. Він такий один.

Юрій Андрухович

***

Цікавий вечір, цікава людина, цікавий поет. Дисидент. Його друзі, колеги, залишились у 70х, жертви терору і ідеології. Він – противник, як правих, так і лівих. Він – Дисидент. Йому за 60, і він ще повон сил. Я радий, що такі як він ще залишилиь. А вірші.. це те, над чим можна думати-і-думати. Що ви знаєте про 70ті? Хмурі та сірі? Які так і хочеться вичеркнути з життя, а так і роблять.. трохи не так. КГБ та інші.. обєктивна картина дисидентсва 70-х .

Олексій Рева

Что-то в моей жизни пошло не так.. запах вечернего кофе, предвкушение завтрашнего дня рождения, новое знакомство, или новые планы на старые заезженные темы?.. Хочется сладкого, какого-нибудь лимонада.. и ментолового дыма.. хочется ночи, хочется крыши.. хочется дождя.. хочу ли я этого сегодня или завтра?.. чего я на самом деле хочу?..

Наверное того дня рождения, который был много лет назад..

Анормальне і нестабільне почуття.. тривога з незвідна, ностальгія за першою горичною музикою і багато-багато думок… різних. Чогось хочеться, хочеться змін.. я не вбачаю щастя у тому, що зараз маю – тобто в улюбленій справі, навчанні, коханій людині, і непоганій роботі. Мені все рівно чогось не вистачає?.. я вибагливий… це не те.. я просто хочу бути щасливим. Може це просто музика, може старі знайомі, може старе життя… чи просто все разом…

Я кою нереальні речі.. не знаю навіщо, просто мені так хочеться, витрачаю гроші на те, що не має сенсу, лише тому, що воно мені подобається, і я хочу робити приємне.. чи правильно це?..

Іноді мені й самому здається, що я ангел.. поки не бачу свої очі… старезна фотка..

Усі себе до чогось готують, вчаться.. а у мене вже все скінчилось. Я читаю чергову книжку, яка знову стала моєю улюбленою, я шукаю роботу, час від часу бачусь зі своєї коханою людиною, постійно планую щось гарне написати та ніколи за це не беруся – не вистачає чогось, чи то бажання, чи то сенсу.. та не хвилює. Не маю проблем., не маю мети, відносно.., поки…

Чи варто міняти досягнення однієї цілі на ресурси, щоб досягнути іншої, вищої? При цьому звівши першу нанівець?.. Складне і дуже банальне питання, як наслідок банальної ситуації..

 Мій вибір не відмовляти своїм принципам. Йти широко крокуючи. Йти через все, і не озиратись на минуле. В ньому нічого нема, це лише історія. Дурна і з сумним кінцем.

 Так виходить завжди.. ми завжди прагнемо вершини, і на нашій вершині щастя. Для когось це вихор подій, для когось це спокій. Для мене.. чорт його знає, та я майже щасливий. Я знаю чого хочу. А це головне.

 Дякую тій людині, яку з’явилася в моєму житті.